Останні заяви російських ідеологів та представників Російської православної церкви ще раз підтверджують: «руський мір» ‒ це не лише політичний, а й релігійно-ідеологічний проєкт, що прагне знищити будь-яку колективну ідентичність, відмінну від нав’язуваної Москвою. І головне – ця агресивна ідеологія має цілком реальні наслідки, несучи пряму загрозу свободі віросповідання на окупованих територіях.

«Священна війна»: благословення агресії патріархом РПЦ

Першим гучним сигналом стала заява патріарха РПЦ Кіріла, який назвав повномасштабну агресію Росії проти України «священною війною» . Така риторика підміняє справжні релігійні цінності, адже використання релігії для виправдання воєнних злочинів – це небезпечне перекручення віри та пряме порушення духовних основ будь-якої релігійної традиції.

На такі заяви вже відреагували і в українському православ’ї: Предстоятель Православної Церкви України митрополит Епіфаній засудив благословення війни як «духовний злочин» та прямо назвав патріарха Кіріла одним із головних пропагандистів і співтворців ідеології «русского міра» . На переконання Епіфанія, ця доктрина фактично є єрессю (йдеться про етнофілетизм, засуджений ще Константинопольським Собором 1872 року), тож Кіріл Гундяєв як її співтворець і апологет має підлягати осуду світового православ’я, якщо не зречеться цих поглядів і не покається. Архієрейський Собор ПЦУ вже вирішив остаточно припинити поминання Кіріла в диптихах та звернувся до Вселенського Патріарха й Предстоятелів інших Помісних Церков із закликом засудити «духовні злочини» очільника РПЦ, визнати його єретиком і позбавити патріаршого престолу. Така безпрецедентна реакція православної спільноти підкреслює: релігійне виправдання агресії є абсолютно неприйнятним і ставить Кіріла поза межами християнської етики.

План «навернення» кримських мусульман: удар по ідентичності

Ще одна тривожна ініціатива пролунала з окупованого Криму. Як повідомляє QIRIM.News, тамтешній «митрополит» РПЦ архімандрит Тихон (Козко) розіслав посадовцям копію «розпорядження» про проведення заходів, спрямованих на те, щоб навернути кримських мусульман у християнство. У цьому документі, адресованому керівникам окупаційної «адміністрації» різних рівнів, Тихон розмірковує, як «підвищити народжуваність» на півострові, і пропонує відповідний перелік кроків – зокрема, проводити з мусульманськими подружніми парами «бесіди в дусі поваги та братської любові» щодо прийняття ними Святого Хрещення. Мета – щоб їхні діти «народжувалися вже як православні християни, як сини Святої Русі, які готові зі світлою совістю та відкритим серцем захищати землю предків, будучи справжніми росіянами по духу» . Таким чином, пропонується цілеспрямована асиміляція цілого народу під релігійним прикриттям.

Подібні заяви – це відверта релігійна дискримінація і загроза самому існуванню кримськотатарської ідентичності. Іслам для корінного народу Криму є невід’ємною частиною їхньої культури та історії – спроби «хрестити» мусульман фактично посягають на їхню національну душу. Це черговий прояв колоніальної політики Росії, яка прагне стерти унікальність цілих народів, підкоривши їх єдиному «русскому міру».

Олександр Дугін: асиміляція або війна як «вирішення» для мусульман

У серпні 2025 російський ультранаціоналістичний філософ Олександр Дугін – той самий, якого називають «мозком путіна» – розвинув цю імперську ідеологію ще далі. У своєму публічному дописі він заявив, що масова міграція – це «не економіка, а ідеологія», головна мета якої – «розчинити колективну ідентичність». За логікою Дугіна, мусульманські мігранти в Росії можуть стати «повноцінними» членами суспільства лише після тотальної асиміляції . Фактично він висуває мусульманам ультиматум: або відмовитися від ісламу та прийняти православ’я (щоб “стати русскими”), або довести свою лояльність кров’ю – поїхавши воювати за Росію проти України. Тих, хто не готовий ні зректися своєї віри, ні йти на фронт, ідеолог пропонує просто викинути геть – депортувати. Інших варіантів, за Дугіном, не існує.

У своїх висловлюваннях Дугін вдається до відверто ксенофобної мови ненависті. Він зневажливо характеризує жінок у хіджабах, називаючи їх «замоташками» – тобто «замотаними» в тканину, – і стверджує, що мусульманка в традиційному одязі є для нього «чимось огидним», доки не «зніме чадру, не вдягне сарафан і не піде до церкви». Ба більше, ідеолог «русского міра» вимагає, щоб навіть ті мусульманки, які залишаються вірними ісламу, публічно демонстрували підтримку кремлівської війни. Зокрема, Дугін запропонував, аби жінки-мігрантки носили на своїх хіджабах символ російського вторгнення – літеру Z, як своєрідний «маркер солідарності» з армією РФ. На його думку, така «покірлива» мусульманка, яка плете маскувальні сітки для фронту пліч-о-пліч з православними жінками, вже заслуговує називатися “своєю”: вона стає частиною «русского ісламу», «справжньою росіянкою», і її можна толерувати – але лише за умови, що на її хіджабі є символ Z. Якщо ж цього символу немає – значить, перед нами «чужа», нелояльна людина, яка, в очах Дугіна, не має права залишатися в Росії.

Така риторика – це нищівна мова ненависті, що принижує цілу релігійну громаду. Вона позбавляє мусульманок права на власний релігійний одяг, ототожнює всіх мусульман із «чужинцями», які можуть стати «своїми» тільки ціною зречення своєї віри, і зводить релігійну ідентичність до суто політичної та військової лояльності Кремлю. Більш того, ідеї Дугіна небезпечні тим, що нормалізують дискримінацію (особливо щодо жінок-мусульманок), подають іслам як «проблему», яку треба або знищити, або підкорити, і навіть виправдовують насильство – як проти самих мігрантів, так і проти цілих народів (у тому числі українського) . І виголошує ці ідеї не пересічний маргінал, а публічний ідеолог Кремля, на концепціях якого побудована значна частина сучасної російської пропаганди.

Ідеологія «русского міра» у виконанні Кирила, Тихона, Дугіна та їм подібних постає цілком несумісною з принципами свободи совісті та міжрелігійної поваги. Фактично йдеться про повне заперечення права людей на власну віру і культурну спадщину та про відвертий примус до ідеологічного підпорядкування – тобто про політику насильницької асиміляції, яка суперечить усім міжнародним стандартам свободи віросповідання.

Репресії в окупованому Криму: закриті мечеті й тиск на імамів

Практичні наслідки цієї імперської доктрини вже відчули на собі мусульмани Криму та інших захоплених територій. Після окупації Криму у 2014 році російська влада розпочала системний тиск на релігійні громади, особливо на мусульман-кримських татар . Усім релігійним організаціям наказали перереєструватися за російським законодавством, інакше вони втрачали правовий статус . До кінця 2014 року в нових умовах змогли зареєструватися лише близько 1% релігійних громад – з понад 1500, які існували до окупації (за повідомленнями, лише дві централізовані організації – одна православна єпархія і мусульманський Муфтіят – та 12 місцевих громад отримали російську реєстрацію) . У березні 2015 року представник окупаційної «адміністрації» відкрито заявив, що всі 330 мечетей Криму будуть поставлені під контроль єдиного Духовного управління мусульман (лояльного до Москви), нібито щоб «перешкодити мусульманським радикалам захопити нові мечеті» . Тобто фактично вже тоді була проголошена мета монополізувати і підпорядкувати собі все ісламське життя півострова.

Одночасно окупанти розгорнули кампанію переслідувань під приводом боротьби з «екстремізмом». У 2014–2015 роках відбулися численні обшуки у мечетях, медресе, бібліотеках та приватних оселях мусульман; російські силовики вилучали ісламську літературу, оголошену «екстремістською», і штрафували віруючих за релігійну діяльність без дозволу режиму. Влада сформувала навіть маріонеткову кримськотатарську організацію як альтернативу законному Меджлісу, щоб усунути незалежне духовне і національне керівництво кримських татар. Зрештою під надуманим приводом було заборонено Меджліс – вищий представницький орган кримськотатарського народу – а багатьох традиційних лідерів спільноти змусили покинути півострів.

Незалежних мусульманських лідерів та імамів, які не погоджувалися співпрацювати з окупантами, було усунуто, а на їхні місця призначено лояльних до Кремля. Таких «офіційних» імамів окупаційна влада зобов’язує виявляти «неблагонадійних» вірян і виголошувати про-кремлівські проповіді. Майже всіх іноземних духовних наставників змусили виїхати: зокрема, наприкінці 2014 року з Криму видворили всіх турецьких імамів та релігійних вчителів, згорнувши 20-річну програму співпраці з Туреччиною у сфері ісламської освіти. Таким чином кримська мусульманська громада опинилася під повним контролем підконтрольного Москві духовенства.

Кримських мусульман продовжують переслідувати і безпосередньо каральними методами. З 2015 року десятки кримських татар були заарештовані та засуджені до тривалих термінів ув’язнення (по 10–17 років) за звинуваченнями в «тероризмі» чи «екстремізмі» – фактично за участь у заборонених Росією мусульманських організаціях або просто за сповідування своєї віри і громадянську позицію. Станом на 2018 рік, за даними правозахисників, щонайменше 26 кримських татар отримали вироки за такими сфабрикованими справами, а до 2023 року кількість політв’язнів-мусульман сягнула вже кількох десятків. Будинки сотень сімей були піддані обшукам, вилучено релігійну літературу, дітей і дружин залякують. Російська влада також заборонила щорічні жалобні мітинги 18 травня (в день пам’яті жертв депортації 1944 року) та інші зібрання кримських татар, трактуючи будь-яку нелояльність як «екстремізм». Попри заяви маріонеткового «глави» Криму Сергія Аксьонова про те, що «кримські татари не переслідуються», факти свідчать про протилежне. Атмосфера страху і тиску на півострові дуже нагадує ту, що передувала війнам у Чечні: кремлівська пропаганда створює образ “терористичного народу” , аби виправдати подальші репресії. Тисячі кримських татар були змушені виїхати з Криму на материкову Україну чи до Туреччини, рятуючись від цього тиску.

Варто зазначити, що під ударом опинилися і інші релігійні громади, які не вписуються в «русскомірську» одноманітність. Окупаційна влада цілеспрямовано витісняє з Криму незалежну Православну Церкву України – майже всі парафії ПЦУ на півострові ліквідовано, храми захоплені та передані під контроль Московського патріархату . У 2023 році, попри застереження ООН, було силою відібрано головний собор ПЦУ в Сімферополі та майно громади передано РПЦ . Аналогічні репресивні практики впроваджуються і на інших окупованих територіях – зокрема, на Донбасі та в захоплених районах Херсонщини й Запоріжжя, де російські силові структури переслідують «нелояльних» священнослужителів різних конфесій, закривають протестантські церкви, захоплюють мечеті та мечеті, а імамів і священників змушують відкрито підтримувати російську армію . Іншими словами, всюди, куди приходить «русский мір», свобода віросповідання знищується або ставиться під жорсткий контроль держави.

Міжнародна реакція та правові оцінки

Методи «русского міра» на окупованих територіях викликали осуд у всьому цивілізованому світі. Міжнародні організації не лише фіксують ці порушення, але й дають їм чітку правову оцінку. Парламентська асамблея ОБСЄ, наприклад, ще у резолюції 2016 року закликала Росію «покласти край всім формам залякування, утисків, дискримінації та переслідування релігійних громад у Криму» . Резолюції Генеральної Асамблеї ООН щодо ситуації з правами людини в Криму неодноразово наголошували на дискримінації кримських татар і обмеженні свободи віросповідання окупаційною владою, вимагаючи від Росії дотримуватися міжнародних зобов’язань.

Європейський суд з прав людини теж отримав низку скарг, пов’язаних із релігійними переслідуваннями на захоплених територіях України. Зокрема, шість справ подали громади Православної Церкви України з Криму, які скаржаться, що російська влада «ініціювала процес ліквідації Православної Церкви України в Криму», вимагаючи примусової реєстрації за російським законом, позбавляючи їх храмів і майна та ставлячи в очевидно нерівні умови порівняно з Московським патріархатом . ЄСПЛ офіційно комунікував ці скарги уряду РФ у жовтні 2022 року , проте Росія, яка у 2022 році вийшла зі складу Ради Європи, фактично заявила, що не виконуватиме рішень Суду, прийнятих після 15 березня 2022 року . Втім, сам факт розгляду таких справ у Страсбурзі підкреслює: світова правова спільнота визнає релігійні утиски частиною злочинної політики окупації.

В рамках ООН також задіяні механізми захисту вірян. У серпні 2019 року 62 парафіяни кримської єпархії ПЦУ подали скаргу до Комітету ООН з прав людини, скаржачись на утиски їхньої громади. Комітет оперативно відреагував – вже 6 вересня 2019 року він виніс інтерімне рішення, закликавши російську владу утриматися від виселення громади з її кафедрального храму в Сімферополі на час розгляду справи . Однак Москва демонстративно проігнорувала навіть цей припис найвищого договірного органу ООН . Подібна зневага до міжнародного права лише підсилює занепокоєння світової спільноти і спонукає до нових санкцій та дипломатичного тиску на державу-агресора.

Наприкінці 2022 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила чергову резолюцію, яка серед іншого засуджує переслідування за релігійною ознакою в окупованому Криму та на інших захоплених територіях України. У тексті цих документів чітко зазначено, що дії РФ порушують фундаментальні права людини, включно зі свободою думки, совісті, релігії або переконань, і висуваються вимоги допустити на окуповані землі міжнародні моніторингові місії ООН, ОБСЄ та Ради Європи. Росія ж продовжує блокувати доступ незалежних спостерігачів, намагаючись приховати свій наступ на релігійні свободи за інформаційною завісою.

Таким чином, починаючи від «священної війни» в проповідях патріарха Кіріла і наказів Тихона «хрестити» мусульман, аж до ксенофобських маніфестів Дугіна, – уся ідеологія «русского міра» пронизана насильницькою асиміляцією, нетерпимістю до іншості та виправданням агресії. Це доводить, що кремлівський режим становить загрозу не лише територіальній цілісності сусідніх держав, а й основоположним правам людини, зокрема свободі релігії та культурному розмаїттю всіх народів, які потрапляють під його владу. Фактично, Москва веде небезпечну ідеологічну війну проти свободи віросповідання, намагаючись зруйнувати цілі спільноти духовно та культурно. Світова спільнота усвідомлює цю загрозу – і має продовжувати рішуче реагувати. Будь-яке примирення з кремлівською політикою релігійних переслідувань лише заохотить подальше згортання свободи совісті. Натомість солідарний тиск і підтримка пригноблених громад здатні довести, що у XXI столітті не можна безкарно влаштовувати “священні війни” проти цілих народів лише за їхню віру. Свобода віросповідання – універсальна цінність, і її захист має стати спільною справою всіх, хто протистоїть імперському фанатизму Кремля.

Усі матеріали взяті із відкритих джерел, прес-служба ДУМАРК не несе відповідальність за їх достовірність.

Прес-служба ДУМАРК