З ім’ям Аллаха Всемилостивого, Милостивого!

Якубов Артур Наільович 20.02.1990 року народження – брат, чоловік, батько трьох дітей, волонтер, вихователь, вчитель, оджа, імам, муджахід-воїн істини. І це не всі його прояви особистості в цьому тлінному житті.

Будучи харків’янином, імамом однієї з харківських мечетей, він побачив на власні очі вторгнення рашистів і перші бої на харківській окружній. Його будинок, що знаходився в одному з сіл на околицях Харкова, зруйнували рашисти. Сім’ю та дітей він евакуював за кордон, а сам повернувся, бо «шукав себе» в цій війні.

Джума-намаз привів його до нашої мечеті в Києві, де і я з ним познайомився з волі Всевишнього. Цей брат був настільки простий та душевний, що протягом 15-20 хвилин після спілкування з ним, виникло враження, що ми з ним знайомі все життя. Це те, що називають «спорідненими душами».

Він розповів багато про що: коротко про свою сім’ю, про перші хвилини й години вторгнення рашистів до Харкова, про перші бої на окружній Харкова, про те, як евакуював сім’ю, про свою роботу імама, про мечеті Харкова, про те, як його розчулило до душі звернення до «муфтіїв і імамів росії», про те, як він записав своє звернення, яке набуло резонансу, – «Росія звільняє мусульман України від наших мечетей – Артур Абу Ібрагім», яке ми розмістили на своєму каналі з його дозволу, і про багато іншого.

Після короткого першого знайомства і спілкування, його запитання було прямим і простим: «Чим я можу бути корисним?» Він був щирий, а щирість завжди цвіте і дає плоди. Так він став нашим волонтером, який за деякий час організував гуманітарний виїзд на той час відносно «відновленого» і «спокійного» Харкова, де ми відвідали Соборну мечеть Харкова, роздали продукти місцевим мусульманам, познайомилися з Харківським міським головою Ігорем Тереховим.

Через деякий час, він став вихователем і вчителем нашої школи в громаді «Бірлік» у с. Чайки, Київської області, а також імамом, де проводив п’ятничні намази і давав хутби та настанови.

Через рік він вирішив звільнитися зі школи. На моє запитання: «Чому?», його відповідь була такою ж прямою і щирою: «Айдер оджа, Ви не уявляєте собі, наскільки це важко працювати з дітьми…, але хутби я завжди готовий проводити», що й робив час від часу. Насправді він усе «шукав себе» в цій війні, і він завжди хотів бути «воїном істини».

За кожної нагоди він приєднувався до братів, щоб взяти участь у «тренінгах і учебках». Неодноразово пропонував йому стати капеланом у ЗСУ, але він хотів бути воїном, хоча фактично роботу капелана проводив із братами-воїнами постійно весь цей час на добровільних засадах, виїжджаючи з ними за першої ж нагоди.

І він справді знайшов себе. Він став тим, ким хотів стати – муджахідом, воїном істини, і він продовжив свій шлях, не померши, а покинувши цей тлінний світ зі зброєю в руках вчора на харківському напрямку, захищаючи свою рідну землю.

Воїни істини живі завжди й отримують наділ від свого Господа, як говорить про це Всевишній у Корані:

«Не вважайте мертвими тих, що загинули на шляху Аллага. Ні, вони живі й отримують наділ у Господа свого, радіючи тому, що дарував їм Аллаг зі Своєї ласки; радіючи від того, що тим, що залишилися позаду них, нема чого боятися, і що не будуть засмучені вони!» (сура 3, аят 169-170).

Він щиро прагнув до Всевишнього, і Він прийняв його до Себе. Ми ж залишилися позаду і він завжди для нас буде прикладом!

Ті, хто бажають познайомитися з Артуром оджа ближче, можуть послухати інтерв’ю з ним: РАКЕТИ НАД МОЇМ БУДИНКОМ – АРТУР ЯКУБОВ | ОСОБИ ВІЙНИ | ІСЛАМ В УКРАЇНІ

Наша боротьба триває!

Голова ДУМАРК,
Верховний Муфтій Криму
Айдер Рустемов